Зима. На улице стоит сильный мороз. Яна сегодня в садик не пошла из - за холода, она осталась дома с бабушкой Олей, родители ушли на работу и придут только вечером. Бабушка, как всегда хлопочет на кухне, что - то готовит вкусненькое на обед.
Яна подошла к окну и стала наблюдать за прохожими. Вдруг она заметила, что на дороге лежит, какой - то странный комочек: пригляделась, а он шевелится, крылышки поднимает и пытается взлететь, но не получается. Люди проходят мимо, никто не обращает внимания, каждый занят своим делом, да и мороз то щёки, то нос щиплет. Яна как закричит: « Бабушка, бабушка, смотри, птичка замерзает, надо спасти её, а то погибнет. Давай принесём домой, чтобы она согрелась. » Бабушка охотно согласилась, отложила на время свои дела, быстро оделась и говорит: «Яночка, я одна схожу и принесу птичку домой, а ты нас встречай, - договорились?». « Хорошо», - ответила Яна.
Наконец - то долгожданная минута наступила, двери квартиры открылись, входит бабушка и достаёт из под шубы, - тот самый комочек. « Это синичка», говорит бабушка. Яна взяла птичку на руки, а она вся от холода дрожит. «Ой, ты моя бедненькая, замёрзла, я тебя сейчас согрею, - стала к себе её прижимать, отдавая своё тепло. Да ты и кушать, наверно хочешь. Бабушка, надо накормить синичку, давай пшена ей насыплем и водички нальём». «Сначала я схожу на балкон за клеткой, помнишь, Яна, попугайчик Кеша в ней жил, она стоит пустая, вот мы и посадим туда синичку». «Ура!- обрадовалась Яна,- у синички будет свой домик». В клетке ей очень понравилось: тепло и уютно, она даже зачирикала, наверно сказала спасибо Яне и бабушке за своё спасение.
Наступил вечер. Мама пришла с работы домой, не успела ещё раздеться, Яна начала ей рассказывать, как они с бабушкой Олей, спасли от мороза синичку и теперь она живёт в своём домике. Мама её поблагодарила за доброту и сострадательность. Каждое утро, когда Яна просыпалась, первым делом бежала к клетке, чтобы поговорить с синичкой, она стала для неё самой лучшей подружкой. Так проходил день за днём.
Пришла весна, на улице ярко светит солнышко, таит снег, журчат ручейки, а на деревьях под окном весело чирикают воробьи. Бабушка говорит: « Яна, пора синичку выпускать на волю, слышишь, как зовут её к себе друзья, морозы закончились, ей нужно теперь на свободу». Яна загрустила, опустила вниз голову, на глазах появились слёзы, так не хочется расставаться со своей подружкой. Немного помолчав, она тихо сказала: «Моя милая синичка, я всё равно буду ждать тебя, когда наступит зима, ты прилетай обратно в свой домик, я его не буду убирать на балкон». В последний раз Яна взяла птичку на руки, прижала к своей груди, нежно поцеловала и выпустила её в форточку. « До скорой встречи, моя любимая подружка, я жду тебя!» Синичка на прощание помахала ей крылышками и улетела к своим друзьям. Вот такая небольшая история про девочку Яну, синичку и дружбу.
Комментарий автора: Как хорошо, когда деток с детства приучают к сострадательности и милосердию.
Наталья Карпова -Хабарова,
Россия Томск
Верующая.Цель жизни:нести добро и любовь людям, оставить после себя доброе имя. Пишу стихи духовные, о любви природе, детские стихи и загадки для детей. сайт автора:личная страница
Прочитано 2487 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Замечательный рассказ.Да, деток надо с детства приучать к милосердию и состраданию, ведь, что посеешь, то и пожнешь. Благословений Божьих тебе Наташенька, в твоем творчестве! Комментарий автора: Спасибо большое.
Олехов Геннадий
2014-12-04 17:03:26
Очень поучительный рассказ! Комментарий автора: Благодарю.
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
