***
Це місто втратило сенс
Опісля твого від’їзду.
Немов підгорілий біфштекс,
Випльовую... себе із під’їзду.
Враз вулиць чорнобілий макет
Хтось закрутив в лабіринти.
Малюнок сіріє. Портрет
І смуток без даху та ринви.
Неба дешевий коктейль
Розлито далебі між хмари.
П’ю вечір. Плечі. Готель
„ Життя”. Шукаю нашу кімнату.
На вуха натягую музику.
Серцю б теж не завадило грітися.
Без тебе?! Не треба. Гудзики
Слів пришиваю й відрізую.
Жую злісно іронії кекс.
Дивлюсь крізь байдужості призму.
Місто, справді, втратило сенс
Опісля твого від’їзду.
Прочитано 2989 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3.33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Маяковский-украинец. Ну, ну... Комментарий автора: Дякую за "ну-ну".
І за Маяковського, звісно теж.
А особливо - за те, що просто відреагували, написавши міні-коментар.
Зворотній зв'язок - річ просто необхідна.
ученик-2
2008-11-21 20:34:01
На сайт християнський,Андрію,
З гріхів почуття не неси,
Не всі зрозуміти зуміють,
Що роблять з людини біси.
Ти краще до Бога звернися,
Покайся й довірься Христу
І серце твоє звеселиться
Як вийде на стежку святу.
Бог жінку тобі подарує
Із тих,що не ходять в готель
І щастя в Христі завирує!
Без Нього,- гріховний коктейль. Комментарий автора: Ученик-2 - це я так розумію школяр молодших класів. Та ще й двійочник.Ну так, шароварська традиція. Знаєш,я теж вмію іронізувати. Якщо ти іще не помітив, то в твоїх коментарях християнство виражається лише у експлуатації імені Христа.
Чи ти хочеш мірятися гріхами? Знаєш, чоловіки люблять мірятися. Коли б це була справді творча перепалка як у Пікассо і Модільяні, скажімо, то варто було би спробувати. Але ж ти далеко не Пабло.
Маю надію, що ти не модератор цього сайту, бо аж так занадто переймаєшся моєю поезією. Проте, коли я вгадав, то видали мої вірші одразу - інакше я щодня додаватиму нові.
Щодо жінки, Христа і готелю. Моя бабця - баптистка, яка побувала в Освенцімі, Броварівках, Мюнхені. У мене чудова дружина і донька. Я з чотирнадцяти років вислуховую нотації на схожі до твоїх фанатичні навколохристиянські теми (маю імунітет). Вірші, які викладаю на сайті не всі датовані 2008 роком. Якби вони були дітьми, то деякі з них пішли б до школи, учню. А своє християнство я не афішую істеричними віршоподобами про те шо хтось когось комусь подарує і шось там десь завирує. Бога маю в серці, а не ламінованому посвідченні випускника християнського коледжу.
І наостанок. Коли я читаю твої коментарі, сусідам чути мій регіт. Дякую тобі за неоціненний вклад у мій добрий настрій щодня! Чекаю оцінок і попрошу частіше згадувати про пекло й гріхи. Це принаймні відповідає тону моєї уяви тебе.
ученик-2
2008-11-22 00:06:41
Вибачте,дідьку,більше не буду чіпати.З повагою до вас,58-мирічна особа. Комментарий автора: Дякую, дідусю!!!
Сороколіт
2008-11-30 11:35:48
принаймні, це на пів-сходинки вище за зварювальника (не для образи професії) і на дві - за робокопача...
і нехай у твоєму серці не панує гнів, будь-ласка...
Бо це людське, бог гнівається на так...
З повагою, ще один учень Ісуса..
Поэзия : 2) Огненная любовь вечного несгорания. 2002г. - Сергей Дегтярь Это второе стихотворение, посвящённое Ирине Григорьевой. Оно является как бы продолжением первого стихотворения "Красавица и Чудовище", но уже даёт знать о себе как о серьёзном в намерении и чувствах авторе. Платоническая любовь начинала показывать и проявлять свои чувства и одновременно звала объект к взаимным целям в жизни и пути служения. Ей было 27-28 лет и меня удивляло, почему она до сих пор ни за кого не вышла замуж. Я думал о ней как о самом святом человеке, с которым хочу разделить свою судьбу, но, она не проявляла ко мне ни малейшей заинтересованности. Церковь была большая (приблизительно 400 чел.) и люди в основном не знали своих соприхожан. Знались только на домашних группах по районам и кварталам Луганска. Средоточием жизни была только церковь, в которой пастор играл самую важную роль в душе каждого члена общины. Я себя чувствовал чужим в церкви и не нужным. А если нужным, то только для того, чтобы сдавать десятины, посещать служения и домашние группы, покупать печенье и чай для совместных встреч. Основное внимание уделялось влиятельным бизнесменам и прославлению их деятельности; слово пастора должно было приниматься как от самого Господа Бога, спорить с которым не рекомендовалось. Тотальный контроль над сознанием, жизнь чужой волей и амбициями изматывали мою душу. Я искал своё предназначение и не видел его ни в чём. Единственное, что мне необходимо было - это добрые и взаимоискренние отношения человека с человеком, но таких людей, как правило было немного. Приходилось мне проявлять эти качества, что делало меня не совсем понятным для церковных отношений по уставу. Ирина в это время была лидером евангелизационного служения и простая человеческая простота ей видимо была противопоказана. Она носила титул важного служителя, поэтому, видимо, простые не церковные отношения её никогда не устраивали. Фальш, догматическая закостенелость, сухость и фанатичная религиозность были вполне оправданными "человеческими" качествами служителя, далёкого от своих церковных собратьев. Может я так воспринимал раньше, но, это отчуждало меня постепенно от желания служить так как проповедовали в церкви.